Річна норма добрив під окремі культури може вноситись у різні терміни та різними способами. Терміни та методи застосування добрив мають забезпечувати найкращі умови живлення рослин протягом усієї вегетації та отримання найбільшої окупності поживних речовин урожаєм. Так коли вносити мінеральні добрива? Розрізняють три способи внесення добрив: допосівний (основне), припосівний (в рядки, лунки) та післяпосівний (підживлення в період вегетації).

Допосівне (основне)

В основне внесення (внесення добрив перед посівом) вносять більшу частину загальної норми мінеральних добрив, що застосовуються під дану культуру. Внесення проводять восени або навесні, залежно від ґрунтово-кліматичних умов, а також від особливостей культури та застосованих добрив. Мета основного внесення – забезпечити харчування рослин протягом усього періоду вегетації.

Внесення добрив врозкид відбувається шляхом розкидання гранульованих або сухих мінеральних добрив по поверхні з подальшим загортанням їх у ґрунт плугом, культиватором або дисковими боронами. Цей спосіб повинен забезпечувати рівномірний розподіл добрив по всій площі поля. При закладці добрив під оранку основна їх кількість розміщується в ґрунті на глибині 9-20 см, внаслідок чого добрива стають малодоступними рослинами на початку вегетації.

При загортанні культиваторами або дисковими боронами 50-90% добрив знаходяться в 3-см шарі ґрунту, який швидко пересихає і поживні речовини погано використовуються рослинами. Усе це знижує ефективність добрив.

Більш прогресивним способом внесення добрив є локальне (стрічкове) внесення. При локальному внесенні добрива розміщують у зоні розвитку кореневої системи з метою підвищення коефіцієнта використання живильних речовин. Локальне (стрічкове) внесення добрив характеризується високою якістю розподілу елементів живлення у ґрунті. Нерівномірність розподілу добрив за локального внесення не перевищує 8-10%.

Локальне внесення добрив впливає на формування кореневої системи рослин, їх харчування, розвиток та створення нового врожаю. При локальному способі зростання коренів в області внесення добрив посилюється, але загальна маса їх може змінюватися незначно або залишається незмінною, а розвиток кореневої системи в основному відбувається в збагачених поживними речовинами зонах. У зв’язку з підвищенням коефіцієнтів використання поживних речовин при стрічковому внесенні оптимальні дози добрив знижуються на 25-50%.

Допосівне локальне добриво розміщують у ґрунті стрічками: добрива закладають у ґрунт у вигляді стрічок шириною 2-4 см з інтервалом 12-17 см на глибину 8-15 см залежно від ґрунтово-кліматичних умов та оброблюваної культури. Стрічка локалізованого добрива знаходиться нижче насіннєвого ложа. При внесенні добрив під коренеплоди глибина закладення добрив складає близько 15 см з інтервалом 20-30 см.

На насіння при проростанні негативно впливає висока концентрація елементів живлення у стрічці. Необхідно запобігати контакту насіння з добривом, але при цьому не допускати надмірного видалення їх від стрічки.

Численними дослідами доведено перевагу розміщення посівних рядів рослин упоперек стрічок внесених добрив порівняно з паралельним розташуванням рядів, при цьому способі розміщення рядів коренева система рослин краще використовує добрива.

Припосівне добриво (стартове)

Припосівне добриво вносять при посіві насіння безпосередньо в ряди (лунки, гнізда) або закладають стрічками на деякому віддалі від нього. Припосівне добриво забезпечує живлення молодих рослин у період, коли вони ще не мають потужної кореневої системи та погано використовують елементи живлення з ґрунту. Зазвичай вносять мінімальну дозу добрив, щоб уникнути в ґрунті (в районі молодого коріння) високої концентрації поживних речовин. Як припосівне добриво можливе використання суперфосфату або амофосу.

Елементи живлення з добрив, внесених у ряди на глибину посіву насіння, використовуються більшістю рослин тільки в перший період росту, тому їхня доза повинна бути невисокою. Припосівне добриво, розраховане головним чином на забезпечення рослин легкодоступними формами елементів живлення в початковий період їхнього життя, має велике значення і для подальшого розвитку рослин. Сприятливі умови харчування з початку вегетації сприяють формуванню у молодих рослин більш потужної кореневої системи, що забезпечує надалі краще використання елементів живлення з ґрунту та основного добрива. Завдяки такому внесенню рослини швидше розвиваються і легше переносять тимчасову посуху, менше пошкоджуються шкідниками та хворобами, краще пригнічують бур’ян.

Припосівне внесення до ряду невеликих доз мінеральних твердих і рідких добрив – це найбільш ефективний спосіб їх застосування, оскільки забезпечує більш високі збільшення врожаю на кожну одиницю внесеного добрива.

Припосівне добриво ефективне у всіх ґрунтово-кліматичних зонах під більшу частину культур. Найбільша ефективність проявляється на ґрунтах невисокої родючості з низькими запасами елементів живлення.

Післяпосівне внесення добрив (підживлення)

Підживлення в період вегетації застосовують як доповнення до основного та препосівного добрива з метою збільшення живлення рослин у період найбільш інтенсивного споживання ними поживних речовин. Роль підживлення зростає, якщо з будь-яких причин добрива до посіву не застосовувалися або вносилися у недостатній кількості.

У підживлення добрива вносять врозкид (ранньовесняне підживлення озимих), у міжряддя просапних та овочевих культур із закладкою в ґрунт при подальшій міжрядній обробці або фоліарно (наприклад, мікроелементи у вигляді розчину солей).

Загальні положення при проведенні підживлення:

1) при кореневому підживленні – розміщення добрив в безпосередній близькості від кореневої системи (в борозни вздовж ряду рослин або навколо них), з подальшим після внесення поливом (використовуються добре розчинні у воді добрива);

2) при некореневому підживленні – обприскування рослин розчинами слабкої концентрації, щоб уникнути опіків листя (використовуються тільки добре розчинні у воді добрива).

Кожен спосіб внесення добрив має власне призначення. Для найбільш повного забезпечення рослин елементами живлення протягом усього періоду вегетації необхідно правильно поєднувати різні способи внесення добрив. Поєднання способів внесення визначається особливостями розвитку та живлення культур, агротехнікою та ґрунтово-кліматичними умовами. Також економічно вигідно поєднувати внесення добрив із іншими агротехнічними прийомами обробки культури.

Азотні добрива

Внесення

Азотні добрива добре розчинні і легко переміщуються з грунтовою вологою. Варіанти внесення азотних добрив:

внесення врозкид,
внесення в ряд,
стрічкове внесення,
фоліарне внесення.

Ефективність внесення залежить від багатьох факторів. Внесення врозкид може бути менш ефективним, ніж стрічкове або внесення при посіві. Максимальна доза, яку можна використовувати при рядковому внесенні, залежить від:

культури,
вологості грунту,
типу грунту (глина і зміст органічної речовини),
виду добрива,
інтервалу ряду,
відстані між насінням.

Стрічкове внесення

Стрічкове внесення добрив є загальноприйнятою методикою внесення азотних добрив. За умови недостатньої кількості опадів протягом сезону, більш глибоке внесення азоту в сухий грунт є проблематичним. У вологому грунті (під час і після весняного танення снігу), внесене азотне добриво може бути частково втрачене (процес денітрифікації). Внесення азоту восени в амонійній формі допоможе скоротити ці втрати.

Час застосування

Одне з питань, яке часто виникає при роботі з азотними добривами: коли потрібно вносити азотні добрива? Зазвичай осінь є слушним часом для внесення азотних добрив. Однак на надмірно вологих ґрунтах можуть відбуватися суттєві втрати внесеного восени азоту. Внесення добрив врозкид на початку осені також може спричинити втрати азоту. Внесення азоту пізно восени у вигляді амонію значно зменшить втрати. У процесі досліджень, проведених в областях з великою кількістю опадів, внесення азотних добрив навесні врозкид показало хороші результати в межах короткого періоду часу. При цьому обмежується можливість втрат нітратного азоту добрив (а також нітратів, що утворюються при нітрифікації амонійних, аміачних форм азотних добрив та сечовини) внаслідок вимивання та міграції з кореневого шару ґрунту. На важких глинистих ґрунтах у районах з обмеженою кількістю опадів в осінньо-зимовий період можна вносити амонійні та аміачні добрива.

Вологість грунту

Добрива необхідно розташовувати у ґрунті так, щоб вони знаходилися у вологому шарі ґрунту в зоні активної діяльності кореневої системи рослин (15-25 см), оскільки при дрібному закладенні добрив та при поверхневому внесенні без закладки (0-5 см) вони будуть знаходитись у верхньому висушеному шарі ґрунту над кореневою системою рослин та не дадуть очікуваного ефекту.

Крім того, треба знати, що внесені у ґрунт мінеральні добрива можуть залишатися у місці їх внесення (закладки) та пересуватися у різних напрямках. Поживні речовини зазвичай переміщуються у ґрунті разом з водою, причому на їх пересування впливають як властивості ґрунту, так і самих добрив Так, на важких глинистих і суглинистих ґрунтах добрива пересуваються набагато повільніше, ніж на легких піщаних ґрунтах, тому на останніх більша ймовірність вимивання поживних елементів за межі кореневого шару. Враховуючи це, глинисті ґрунти удобрюють рідше, ніж піщані, використовуючи при цьому максимальні рекомендовані дози. Легкі ґрунти удобрюють частіше, але меншими дозами, тобто одну й ту саму дозу добрив на глинистих ґрунтах вносять за один прийом, а на піщаних – у два-три прийоми.

Польова мінливість (умови рельєфу)

На горбистій місцевості часто зустрічаються сухі ділянки, схильні до ерозії. Низька вологість ґрунту, низький рівень органічної речовини та наявність вільного вапна роблять ці області дуже чутливими на внесення азоту в ряд при сівбі. Доза азотних добрив на таких ділянках часто буває меншою, ніж на іншому полі. Відповідно оптимальна доза для всього поля буде залежати від дози добрив для найбільш чутливих ділянок даної місцевості.

Культура

Зернові культури краще реагують на внесення азоту в рядок з насінням, ніж ріпак, гірчиця і льон. Овес краще реагує на внесення азоту, ніж ячмінь, який в свою чергу краще реагує, ніж пшениця. Ріпак краще реагує на внесення азоту, ніж льон.

Глибина посіву та якість насіння

Насіння низької якості і велика глибина посіву роблять культуру більш вразливою по відношенню до азотних добрив. Використання насіння з високим відсотком проростання дає більш швидку появу сходів і зменшує можливість пошкодження від внесення добрива.

Основні азотні добрива

Нітрат амонію (34-0-0)

містить азот в амонійній і нітратній формі,
схильний до менших втрат при випаровуванні, ніж сечовина,
використовується з фосфатом амонію для одержання загального (змішаного) добрива виду 23-23-0 і 26-13-0.

Сульфат амонію (21-0-0-24S; 20-0-0-24S; 19-3-0-22S)

містить сірку у вигляді сульфату (22-24%), який знаходиться в доступній для рослини формі,
використовується для прямого внесення,
гранульовані добрива виду 20-0-0-24S, або 19-3-0-22S більше підходять для змішування, ніж 21-0-0-24S,
менш схильний до втрат при випаровуванні, якщо внесений на грунтах з кислотністю, що дорівнює 7.5 і вище.

Сечовина (46-0-0)

містить максимальну концентрацію азоту серед усіх сухих азотних добрив,
використовується для прямого внесення в об’єднанні з фосфатом,
більш схильна до втрат при випаровуванні, ніж нітрат амонію. Істотні втрати можуть статися при застосуванні в теплих сухих умовах на піщаних грунтах і на лужних грунтах (pH грунту 7.5 або вище).

Безводний аміак (82-0-0)

підходить для осіннього або весняного внесення для однорічних культур,
вноситься в ґрунт на глибину 8-15 см,
фізичний стан – рідина під тиском. Можливі втрати при внесенні в грунт.

Нітрат амонію (28-0-0)

водний розчин нітрату амонію (34-0-0) і сечовини (46-0-0),
може бути внесений за допомогою розпилювача.

Фосфорні добрива.

Добрива фосфору менш рухливі у ґрунті, ніж азотні добрива. Внесення фосфатів при посіві в кореневу систему однорічних культур є ефективним. Внесення врозкид менш ефективне, ніж внесення при сівбі. Внесення врозкид має бути розділене на два-чотири прийоми від загальної рекомендованої дози. Основне фосфорно-калійне добриво вносять переважно восени і закладають під глибоку зяблеву оранку. При цьому добрива потрапляють у більш вологий і менш пересихаючий шар ґрунту, де розвивається основна маса коріння. При глибокому закладенні елементи живлення з добрив краще використовуються рослинами та дають більший ефект. Особливе значення має глибоке закладення допосівного фосфорного добрива, оскільки фосфор у ґрунті внаслідок хімічного зв’язування практично не пересувається.

Чутливість на внесене фосфорне добриво може бути не такою швидкою внаслідок повільного руху фосфору в кореневій зоні. Зазвичай позитивна дія фосфорних добрив проявляється через рік після внесення.

Види фосфорних добрив

Амофос (11-52-0)

• одне з найпростіших і найдоступніших добрив фосфору,

• використовується як одиночне добриво, так і в суміші з добривами азоту для отримання різних добрив виду 16-20-0, 23-23-0, 27-27-0 та 26-13-0.

Існують також інші фосфорні добрива, такі як: діамоній фосфат (18-46-0), монокальцій фосфат або потрійний суперфосфат (0-45-0), розчини поліфосфатів амонію та моноамоній фосфату та інші.

Калійні добрива

Калій більш доступний рослинам у ґрунті, ніж фосфор, але для однорічних культур, добрива калію більш ефективні при внесенні до ряду під час посіву. Максимальна кількість, яка може бути внесена під час посіву для хлібних злаків – 40 кг/га. Для культур, таких як ріпак або льон, максимальна безпечна доза становить 20 кг/га. Внесення врозкид може бути здійснено восени чи навесні. На легких ґрунтах, що мають малу ємність поглинання, калійні добрива доцільно (щоб уникнути втрат калію від вимивання) вносити разом з азотними добривами навесні під культивацію, а під просапні культури частину цих добрив переносити в підживлення.

Види калійних добрив

Хлорид калію (0-0-60)

Калійне добриво, що найчастіше використовується, ·
Використовується для безпосереднього внесення або в сумішах з добривами фосфору та азоту для отримання добрив виду 10-30-10, 8-24-24, 13-13-13.

Добрива сірки

Сірка у вигляді сульфату досить легко стає доступною у вологому ґрунті. Тому добрива сірки можна вносити як у розкид, так і у стрічковий спосіб. Елементна сірка також може використовуватися як добрива сірки.

Джерела добрив сірки

Сульфат амонію (21-0-0-24S)

Містить 24% сірки у вигляді сульфату,
Зазвичай використовується у суміші з азотними добривами, комбінується з фосфатом амонію для отримання добрива виду 16-20-0-14S або сечовиною – 34-0-0-11S.

Суміш сечовини та сульфату амонію (34-0-0-11S)

Містить 11% сірки у вигляді сульфату,
Найкраща форма для використання на кислих легких ґрунтах, в яких можливий дефіцит сірки.

Сульфоамофос – суміш фосфатів і сульфатів амонію (20-20-0-14, 16-20-0-14S, 17-20-0-15S)

основу добрива складають діамонійфосфат (NH₄)₂HPО₄ та сірчанокислий амоній (NH₄)₂SO₄,
Застосовується при разовому внесенні азоту, фосфору та сірки в одному добриві.

Сірчаний бентоніт (90% S)

Елементне сірчане добриво,
Гранульований продукт, який може бути змішаний з іншими добривами (крім нітрату амонію),
Елементна сірка повинна бути перетворена на сульфат (доступна для рослин форма). Перетворення сірки на сульфат відбувається під дією ґрунтових бактерій і вимагає значного часу на повне перетворення (від двох-трьох місяців і до року – залежно від вологості ґрунту та кількості бактерій).

Рекомендації по внесенню добрив

Основні способи внесення добрив